Фаетон – загадка зниклої планети

Тисячі років зоряне небо приваблює людей своєю загадковістю. Наші далекі пращури були впевнені, що все на Землі діється з волі богів. Згодом люди навчилися читати зоряне небо. Проте космос має багато таємниць. Одна з них пов’язана зі зникненням планети Фаетон…

Постійною  загадкою для вчених астрономів є поле астероїдів  між Марсом та Юпітером. Ще в давнину науковців дивувало таке розташування космічних тіл. Більшість погоджувались, що на тому місці була ще одна планета. На глиняних табличках древніх шумерів (V – IV тис.до н.е.) зафіксовано, що між орбітами Марса та Юпітера люди спостерігали «планету-невидимку». Схожі дані зустрічаються і в давньокитайських літописах.

Лише випадковість змогла пролити світло на пошуки загадкової планети. В 1766 році німецький астроном, фізик і математик Йоган Тиціус сформулював, а інший німецький астроном – Йоган Боде означив чисельну закономірність у відстанях планет від Сонця. По цій закономірності, між Марсом та Юпітером мала бути ще одна планета. Про те, що правило Тиціуса-Боде вірне свідчать подальші відкриття Урана, Нептуна і Плутона. Пізніше між Марсом і Юпітером були відкриті планети: Церера (1801), Паллада(1802), Юнона(1804), Веста(1807). Отже, там де має бути одна велика планета знайшли 4 маленьких. Потік, так званих малих планет, або астероїдів не припинявся, до 1890 року їх стало відомо більше 300. Тож, астрономи дійшли висновку, що між Марсом і Юпітером по орбітах навколо Сонця рухається цілий рій астероїдів. На сьогодні їх нараховано більше 2000 цих астероїдів. Є припущення, наче їхня кількість близько 7000.

Всі вони рухалися приблизно на однаковій відстані від Сонця – 2,8 астрономічної одиниці(1 астрономічна одиниця=відстані Землі від Сонця, а це 150 млн. км). Це дозволило німецькому астроному Г.Ольберсу ще в 1804 році висловити гіпотезу, що астероїди з’явилися внаслідок розпаду однієї великої планети, яку він назвав Фаетон. Згідно, грецьких міфів так звали сина бога Сонця Геліоса. Одного разу Фаетон вмовив батька дозволити йому покерувати золотою колісницею, у якій Геліос щодня здійснював свій шлях по небосхилу. Батько довго не погоджувався, але потім  піддався наполегливим благанням улюбленого сина. На жаль самовпевнений Фаетон заблукав між небесними сузір’ями. Вогняні коні більше його не слухалися. І, коли колісниця наблизилася на небезпечну відстань до Землі, полум’я охопило нашу планету. Тоді бог Зевс кинув блискавкою в колісницю, щоб врятувати Землю та людей. Фаетон випав з колісниці Сонця і загинув. Таким чином, красива легенда отримала реальне наукове обґрунтування. Ідея Ольберса вважалася вірною до 1944 року. Тоді виникла космологічна теорія О.Ю.Шмідта, який трактував появу астероїдів інакше. Згідно цієї теорії, вони не уламки Фаетона, а залишки несформованої планети. Наука, доводячи існування Фаетона опирається на метеорити, що колись випали на Землю. В уламках цих метеоритів палеонтологи знайшли закам’янілі бактерії схожі на земні ціанобактерії. Такі мікроорганізми живуть лише в гірських породах і гарячих джерелах, харчуються за рахунок хімічних реакцій,вони не потребують  повітря і сонячного світла. Цей факт доводить, що метеорит походить з великого небесного тіла, на якому існувало життя.

У 70-х роках ХХ ст. переважала думка, що Фаетон це вигадка, а уламки – це залишки первинної речовини протосонячної туманності, з якої і виникло Астероїдне кільце між Марсом та Юпітером. Прихильників цієї теорії було не багато, тож наразі переважає ідея, що Фаетон дійсно існував.

Що стало причиною загибелі Фаетона ? Остаточної думки не існує до цього часу. Деякі вчені припускають, ніби планета була зруйнована своєю надмірною вулканічною активністю, інші вважають, що виною всьому сутичка з її власним супутником(наприклад, якби Місяць впав на Землю). Також, є теорія,згідно якої загибель Фаетона пов’язують з рухом сонячної системи крізь струйні потоки Молочного шляху. Начебто, зірка, що проходила поруч знищила Фаетон силою своєї гравітації.

В наш час активно розробляють гіпотезу за якою планета Фаетон не загинула,а продовжує існувати на зовнішній орбіті Плутона. При переході на новий етап розвитку(з планети в зірку) близько 4 млрд. років тому, вона «скинула » близько 10% своєї маси(кору), яка й стала поясом астероїдів Сонячної системи.

Зараз відомо, що на периферії сонячної системи є невелика планета. Вона обертається навколо Сонця  по еліптичній орбіті, наближаючись до нього на мінімальну відстань в 35 і віддаляючись на максимальну – в 130 астрономічних одиниць. Можливо, це і є загадкова планета Фаетон? І, можливо, саме цю зірку бачили 2000 років тому волхви на Сході?Відповіді на ці питання та на багато інших питань пов’язаних із таємницею планети-невидимки, ще потрібно буде дати вченим майбутнього.

Вам також сподобається:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *